Петро Миколайович Мідянка,
псевдонім – Ропет Камідян
МОВЛЕННЄВИЙ ЗАКАРПАТСЬКИЙ ДІАЛЕКТНИЙ ФЕНОМЕН У ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ ПЕТРА МІДЯНКИ
Усі захоплюються справою майстра – людини, яка віртуозно володіє відповідним знаряддям. Є і майстри слова, що досконало опанували найскладніше і найдивовижніше знаряддя – мову. Такими майстрами стають лише закохані у слово. Саме до них можна віднести Петра Миколайовича Мідянку із Тячівщини.
Що спонукало звернутися до творчості саме цього поета? Напевно, те, що він не схожий на інших, неповторний як індивідуальність, цікавий, співрозмовник, оригінальний мислитель і хороший знавець слова. Вважаю, що саме закарпатське діалектне мовлення цієї неординарної людини і дає право говорити про неповторність його поезії. У своєрідній і цікавій мові, частому використанні місцевих топонімів та імен, вишуканій майстерності форми і полягає те, що називаємо «шармом» його віршів:
Петро Мідянка в літературу прийшов пізно, — першу його збірку «Поріг» видано в 1987 році, коли поетові було майже тридцять. Відтоді він написав ще десять поетичних збірок, найгучніші серед яких — «Фараметлики», «Трава Господня», «Дижма», «Ужгородські кав’ярні», «Ярмінок», «Луйтра в небо» (саме за неї присуджено Шевченківську премію) та «Вірші з поду».
Поезіїі Мідянки перекладено кількома сусідніми мовами, окремими книжками вони вийшли у Словаччині та Чехії. Поета вважають одним із найяскравіших представників покоління «вісімдесятників» і постмодерного дискурсу загалом.
Ми, мешканці Закарпаття, повинні знати відомих сучасних земляків і пишатися ними, цікавитися їхньою творчістю. Адже таких талантів, як Петро Мідянка, у нас небагато. Тому наше завдання сьогодні – привчати молоде покоління знати своє, рідне. Бо тільки та особистість буде всебічно розвиненою, котра знає про талановитих людей і малої Батьківщини. З цього треба й починати. Годі ставити на перший план матеріальні блага, подумаймо і про духовні! Прислухаймося до пророчих слів українського генія Т.Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». А будемо поважати і знати своє, тоді нас будуть поважати й інші.
У даній роботі, окрім досліджень мовленнєвого діалектного феномену Петра Мідянки, цікавим є укладений авторкою розробки словничок діалектизмів.
Короткі відомості про життя і творчість Петра Мідянки
Петро Миколайович Мідянка – постать, яка до недавнього часу була мало відомою широкому колу українських поціновувачів поезії. Але в Закарпатті, особливо в Тячівському районі, він відомий багатьом. Популярним став із того часу, як у 2012 році був нагороджений Шевченківською премією за поетичну збірку «Луйтра в небо».
Петро Мідянка народився 1959 р. у с. Широкому Лузі Тячівського району Закарпатської області, тут виріс і живе. Тячівщина вражає красою природи і багатим фольклором. Широкий Луг – гірське село. Через нього пролягає гірська траса, у селі є православна церква і школа. Газу немає, мобільний зв’язок з’явився порівняно недавно.Позаяк прожити на Верховині виключно із ґаздівства було нелегко, батькові довелось не тільки косити й орати. В інтерв‘ю Г. Макаренко (Срібна Земля. Фест. – 2008. – 16-22 жовтня) Петро розказав наступне: “Батько прожив 95 років. Характер мав поміркований і толерантний. Лісоруб за професією, він ставився до освіти з великою повагою, до літератури – ні. Мама походила з родини знаменитих музикантів Мотрів. Їй нині 86 років, однак зберегла добру пам‘ять і природну кмітливість. Терпіла і досі терпить молодшого сина, його “вливання” в духовність, а не в маєтки”. Додамо, що батько поета народився ще в кінці ХІХ століття в АвстроУгорщині, мав за плечима досвід проживання в різних державах, був добрим оповідачем про минувшину. Отож, Петрові передалися у спадок від батьків не тільки сінокоси (косалова), а й вічна жадоба до пізнання. Здобувши середню освіту в Хусті, він поступає на філологічний факультет УжДУ, а там – у літературну студію ім. Ю. Гойди, рідне поетичне оточення, яке, проте, не завжди однозначно сприймало свого колегу.
1982 року, після закінчення університету, Мідянка повертається в рідне село і починає вчителювати в сусідній Новоселиці, а згодом у Тисолові. Робота вчителя-словесника водночас цікава і затратна (часу і нервів). Поет-початківець прагне не захиріти на відшибі, багато працює над самовдосконаленням і самоосвітою, друкується в газетах, журналах (“Дніпро”, “Прапор”), колективних збірниках та альманахах (“Ранковий клич” – 1981, “Вітрила” – 1985) .
Перша книжка поета “Поріг” з‘явилась на світ у 1987 році в київському видавництві “Молодь”. Зовнішньо вона ще містила атрибути радянської доби, однак за змістом уже вигідно вирізнялася з-поміж комсомольськопафосного багатоголосся попередніх часів. В анотації уже ні словечка про радянськість, натомість – “виразно відчутний колорит закарпатського краю”, у віршах ідеться “про історію і сьогодення рідної землі”. Книжка привернула до себе увагу. В “Закарпатській правді” І. Чендей відгукнувся статтею “Поріг у літературу”, а в газеті “Дружба” з‘явилась рецензія М. Носи “Високе небо над Верховиною”. “Львівський критик Т. Салила, роблячи огляд поезії закарпатських акторів (“Хай слово правдою озветься”. – Закарпатська правда за 21-22 травня 1988 року), теж звертає увагу на “жанрово-стильові, ідейно-смислові, формальні пошуки” молодого поета, ставлячи його в один ряд з І. Римаруком, В. Герасим‘юком, І. Малковичем, Ю. Андруховичем та іншими.
1991 року П. Мідянку приймають до СПУ. Вірші поета від самого початку сприймалися по-різному, але визнання їх досконалості й оригінальності було незаперечним. Авангардистська група БУ-БА-БУ радо приймає його у своє коло. А тим часом автор продовжував творити, і навіть у смутні, кризовоневеселі 90-ті роки, коли зникла цензура, а разом з нею і державна підтримка книжково-видавничої сфери, видав нові збірки “Фараметлики” (1994), “Зелений фирес” (1999) – обидві у ужгородській “Ґражді ” і “Осередок” 1994 у Києві. У них остаточно утверджується своєрідність світобачення П. Мідянки – Петроса-Карпатороса з його зачарованим колом тем – нашаруваннями історичних епох на рідні околиці, збайдужіння до духовних осердь верховинського простолюду, протистояння добра і зла у різних проявах, шукання етногенезу русина-українця. І при всьому – органічно-обов‘язкове використання архаїзмів лексичних і топонімічних, що дивно перевтілюються у новотвори-неологізми, густа метафористичність і символи, що потребують і авторських роз’яснень, і спеціальних академічних досліджень.
1995 року йому присуджують міжнародну премію “Благовіст”. Петро Мідянка продовжує торувати свою поетичну стежину, що з роками перетворюється у широкий шлях, який веде і на довколишні верховини – полонини, і в широкі європейсько-заокеанські світи. Він не бажає дослухатися до розгубленої земляцької публіки, що закликає писати зрозуміліше, він комфортно почувається і серед київських завсідників поетичних тусовок, що “шизіють” від незрозумілих закарпатських слів, і серед обмеженого контингенту шанувальників елітарно-глибокої поетики у кав‘ярнях Ужгорода чи Львова, Пряшева чи Праги. Він не зважає й на те, що читач в рідному Широкому Лузі і Тячівщині загалом залишився без можливості придбати поетичну книжку П. Мідянки; бо ці книги всуціль видавалися стараннями і коштом видавництв, а самому автору перепаде якийсь десяток-другий, не кажучи вже про знищену систему роздрібної торгівлі книгамив рідному краї. “Зелений фирес” відзначено обласною літературною премією ім. Ф. Потушняка (2000). Життя триває, а Петро Мідянка видає нові книги: “Трава господня” (Львів: Кальварія, 2001), “Дижма” (Київ: критика, 2003), “Срібний примаш” (Івано-Франківськ: Лілія, 2004).Як бачимо, усі збірки мають унікальні назви: «Дижма», «Фараметлики», «Ярмінок» ( ярмарок), «Луйтра в небо» тощо. Оскільки навіть назви збірок є діалектами, тому роботу було обрано таку, щоб висвітлити закарпатські діалектизми у творчості поета.
Журналісти наввипередки прагнуть написати про широколужанського відлюдника, який косить трави під полонинами, ґаздує абсолютно по-дідівськи, а пише вірші, як європейські постмодерністи ХХІ століття.
Працює вчителем української мови та літератури. Має досягнення і в педагогічній діяльності – лауреат конкурсу «Вчитель року» 1998 року. Одружений. Мідянкові земляки подались на заробітки в Європу, а в Широкий Луг до Мідянки торують дорогу чеські і словацькі перекладачі і кіномитці. У 2004 році Українська ініціатива в ЧР видає в Празі ще одну цікаву книгу Мідянки – “Uzhorodske kavárny. Ужгородські кав‘ярні”. Вона – двомовна. Перекладач Томаш Вашут, аби краще передати “Мідянкув язік і стіл”, вдається до паралельного друку чеською та українською мовами. 2007 року у Пряшеві вийшла книжка П. Мідянки “Запах тирличів”, спонсором видання виступило міністерство культури Словаччини. Остання в часі збірка “Ярмінок” (Київ, 2008 р.) визнана кращою книгою року в Україні.
Петро Мідянка витворив свій своєрідний поетичний світ. Він є таким, яким є, без прикрас, зі своїми плюсами й мінусами, проблемами і напучуваною безпроблемністю.
Автор рідко вдається до відображення через власне “я”, однак присутність ліричного героя вчувається майже завжди. Від найпершого вірша першої книги “Поріг”: Нам любити величезні цегельні будинки, Щеплені садівниками троянди коло них… Нам чекати дизелів переповнених На крихітних станційках, Шукати запилюжені книжки по сільських Крамницях. Шептати уривки з “Весни у Єгипті…” Врешті, одухотворювати цю землю… – і до невидимої присутності у ствердженні: “Вихори, сніги і мор іде за руськими по плоті”, бо “це наша дижма”, тобто – і десятина, і борг, і доля водночас.
Попри позірну гру слів довкола кореня рус – (руський, Русь, угророс, карпаторос, віра руська і так далі) – це шлях до утвердження споконвічного нашого українства, а не чогось іншого, чого вистачало упродовж під‘яремних століть, та й сьогодні не бракує.
Його вірші про національну самоідентифікацію не прості для обивательського сприйняття – розуміння. Але ліричний герой біля батькової труни, пам‘ятає, що “є ще… батькоМараморош”, де: Кинув моцне в дебрю цю насіння Ялівцю, мелайного стебла. Щоб з ґрунтів убогих Україна, Україна в душах проросла. П. Мідянка прагне писати не про себе зі своїми щоденними почуваннями та пориваннями, він радше осмислює цей різнобарвний світ, де щодня “культурний „быт”, і гори подушок, і вибір між кишками та книжками”, де доводиться “секиру з сикоморів без потреб” “вживати й “ізнов совою вити на роштелі спланованих осель”.
Поетова душа болить сьогоденням, де найголовніша проблема вибору між кишками і книжками, де “циганська правда, українська лінь…”, де “не кожен сущий думає – гадає, що ми отут, як вранішня роса!”, зрештою, де: Бідуєш мовчки в прадіднім селі, В запліччі Марамороша стрімкого, Де від поезії немає вже нікого, На торжищах – попи і вчителі. Водночас – це твоя дідизнина (бабизнина – вутцюзнина – материзнина). Якою б непривабливою вона не виглядала, де ще матимеш відчуття своєї прив‘язаності і до родини, і до односельчан, і до неповторних пасем гірських, і куди матимеш змогу завжди повернутися з далеких-далеких світів. Якось П. Мідянка висловився так: “Моя поезія з‘явилася своєчасно”. Звичайно, ці твори не мали шансів бути надрукованими років на двадцять раніше, в радянських умовах. Напевне, в майбутньому їх також розглядатимуть у прив‘язці до сьогоденних мистецько-стильових шукань та суспільно-політичних перетворень. Хоча справжня поезія таки позачасова і вічна. П. Мідянка ось уже три десятиліття вибудовує свій поетосвіт, відкриваючи все нові й нові вершини, що видніються над Мараморошем Тячівщиною з далеких просторів. Він уміє в кількох чи кільканадцятьох поетичних рядках так спресувати свої роздуми, переживання, почування й болі, що кожен поетичний шедевр сприймається як сплеск і широка композиція, де кожне слово – троп, органічний і незамінний камінчик у мозаїці – картині. Останній рядок-два несе в собі ідею-висновок, назва-заголовок підказує мотив, а назви його книжок – то зазвичай цілий макрокосм зі своєю системою координат.
Читати його вірші можна безсистемно, ззаді наперед чи випадкововибірково, під настрій і “з необхідності”, реально досліджуючи і просто знічев‘я. Аналізувати такі твори – справа не проста, проте навдивовижу цікава. В інтерв‘ю П. Юрчуку про свою мистецьку лабораторію Мідянка сказав просто, прозаїчніше, ніж у поезіях: “Багато людей висловлювали мені вдячність і захоплення – від односельців до київських інтелектуалів. Але були й недоброзичливі відгуки… У світі є набагато складніші речі. Слід усвідомити, що поет сприймає світ по-особливому, крізь мистецьку призму, не так, як пересічний читач. Але рівень “зрозуміло – незрозуміло” не є головним у поезії. Тут насамперед важить чуттєве начало, а не раціональне… А взагалі одним подобається, що мої вірші про Закарпаття, і вони пізнають тут знайомі реалії, лексику; іншим приємно, що це написав їх земляк; треті купують, бо це – Мідянка, – значить, має бути добре”. Мотивація знайомства з творчістю П. Мідянки справді може бути різною. По-різному, очевидно, вона і сприйматиметься. Одне подібне – ця поезія таки варта того, аби її пізнавати…
Закарпатські діалектизми, пестливі діалектні слова та любов до рідного краю
у поетичній творчості П. Мідянки
Лексика поетичної творчості Петра Мідянки, без сумніву, унікальна. А ще мало відома і мало досліджена критиками та мовознавцями. Мова його поезій чарує перш за все великою кількістю закарпатських діалектних слів. Це відразу помітно, коли взяти до рук першу-ліпшу його збірку:
Ті руські отроки, пругкі отроковиці
Зійдуть в село в неділю з полянок.
Одні клебані, лайбики й косиці
Утворюють гірлянду чи вінок.
( «Марамороський розлом»)
Часто слова у творах поета бувають маловідомі або й зовсім чужі багатьом українцям. Багато критиків сходяться на тому, що карпатський світ поета зміфологізований і сакралізований, що в його поезії відбувається синтез українського та русинського світів. Крім того, ці світи настільки ж українські, наскільки і європейські. Адже автор часто використовує угорські, чеські, румунські слова, що надає поезіям особливого колориту і загадковості. Через це, мабуть, багато хто не розуміє творчості П.Мідянки. Зустрічаються дуже давні діалекти, які вже забуті, і навіть старожили їх не пам’ятають. Взяти хоча б назви поетичних збірок поета : «Дижма» (данина), «Фараметлики» (різновид чоловічої сорочки з особливим стилем вишивки), «Ярмінок» ( ярмарок), «Луйтра в небо» (драбина) тощо.
Трохи легше закарпатцям розуміти поезію П.Мідянки, бо у його віршах часто-густо зустрічаються закарпатські діалектні слова. Деякі поезії «пересипані» діалектизмами:
Мій Божечку, о розжени сись мрак,
Кіряй го у пусту далеку П’ятру!
Я норончову фарбу з сонця натру
І бризну нив по голосних вітрах.
Закарпатські діалектні слова особливі і суттєво відрізняються від діалектів інших регіонів України. Завдяки нашому відомому поету Петрові Мідянці та його поетичним збіркам багато хто переконався в цьому ще раз. Хоча сам поет стверджує, що у його поезії діалектизми з’являються підсвідомо, бо він пише про світ, який його оточує. Як би там не було, але можна сміливо казати, що усі виміри його поезії – органічні й ненадумані. Вони цілісно складаються у своєрідну картину свідомості закарпатця, але не пересічного, а ерудованішого, чутливішого, свідомішого, ніж інші. І найголовніше — закарпатця, який має голос.
Уже в першій збірці Мідянка окреслив основу своєї поезії, якої він дотримувався і в усіх наступних збірках. Це – Закарпаття. Але Закарпаття абсолютно об’ємне, багатомовне, з багатою історією і… вузьким світоглядом, повне геніїв і простих людей, не менш поетичних.
Тут людні села. Ти їх добре тямиш
В цвітінні слив, в збиранні тучних трав.
Це тут чубатий і смаглявий нямеш
Тобі води напитися давав.
Як бачимо, любов поета до Закарпаття безмежна, вона вихлюпує на читача у кожній поезії. І цікаво те, що П.Мідянка чарує особистим неповторним баченням цього казкового прекрасного світу, показує його у найменших подробицях природного розмаїття, адже полонина, гірський пейзаж – це найсвятіше для поета, бо сходив їх власними ногами уздовж і впоперек. Мідянка – постать, без сумніву, унікальна. Бо помічає ті дрібнички, які не всі можуть побачити або відчути:
На Груні токан масний миліше,
Як тріщить на ватрі сухостій.
Або
Скільки бачиш ліс –
Сріблисті лишайники на валунах,
Ялинові заломи, тихий слід бурозубки…
Ти з ними зжився, наче з величезною кімнатою,
З улюбленими книжками…
Однією з головних рис поетичної творчості Мідянки є велика кількість діалектних слів. Наприклад, у збірці « Вірші з поду» відразу впадає у вічі одна поезія, яка повністю написана закарпатським діалектом:
Млины мадярські попри Тису є
Ідуть плоти долу водов поволи.
На ровінь везу в торбі мало соли
Над шашом рано сонічко встає…
П.Мідянка вірний Закарпаттю, він ніжно називає рідний край «вітцівщиною піціцькою» (маленькою) та іншими діалектними словами:
Моя гунцутська родіно мала,
Безстидна, безобразна, неімуща,
Де угольсько-широколузька пуща,
Троянди й папороть, тернина і скала…
Та хочеться звернути увагу на ще одну особливість лексики у поезіях П.Мідянки. Уважний читач відразу помітить, що у віршах є велика кількість не просто діалектних слів, а пестливих закарпатських діалектизмів: машличок, піпка, фаночки,петечок, чічки, бесажки, пантлички, маржинка, луйтерка, ватерка, боркутик, хижка, шалик, ріпка тощо:
Луйтерка легка на оборожок,
Де дрімав язичницький божок.
Ватерка світилася ще може,
Стоси збірок, зібраних книжок.
Або
Та соус цей із білого вина,
У портах тячівських тужавіють грезна.
І бачі Шімон смокче смачно піпку.
Пестливі слова надають поетичним творам Мідянки особливого звучання: ніжного, щирого, навіть по-дитячому затишного. Відчувається, що його тексти написані з любов’ю, автор щиро кохає рідний край, але у поетичних текстах розкривається драматизм світобачення,пов'язаний із культурною, соціальною, духовною занедбаністю верховинського світу. Поет із теплотою і гіркотою пише:
Країнко перика, грибочка і горішка,
Що заподіяв я тобі, вчинив?
По хутарях вандрує талапішка,
Розшукує розгублених синів.
Або
І я пригадую той вечірній грунь,
З маржинкою, з ягнятками…
Любов поета до Закарпаття безмежна. Це відчувається майже у кожному вірші. Мідянка чарує неповторним баченням цього прекрасного краю, адже власними ногами не раз обходив уздовж і впоперек по тих «грунях» і «зворах» рідного Широкого Лугу, і по землі, яка «є рапава на дотик»:
Пейзажі Лугу – тихі, весняні,
Глевкий туман Іванового звору.
Прийде пора грибів і медозбору,
Багаття запалають на груні.
Матеріали про життя та творчість П. Мідянки
Україна. Президент (Янукович В. Ф. ; 2010–2014). Указ "Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка" : від 09.03.2012 р. №186/2012 : [в т. ч. П. Мідянці – за кн. поезій «Луйтра в небо»] // Уряд. кур’єр. – 2012. – 15 берез. – С. 10.
Див. також: ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ: Офіційне інтернет-представництво.
Акценти розставлено. Експерти визначили кращі твори та книжку-невдаху року : [П. Мідянка став переможцем у номінації «Художня література» зі зб. «Ярмінок»] // День. – 2009. – 10 лют. – С. 2.
Анісімова, Н. «Малий прованс» Петра Мідянки / Н. Анісімова // Літ. Україна. – 2009. – 4 черв. – С. 6. ; 18 черв. – С. 6.
Анісімова, Ніна. Художнє трансформування архетипу землі-матері в поезії Петра Мідянки / Н. Анісімова // Укр. мова і літ. в школі. – 2010. – № 1. – С. 58-64.
Бедзір, Василь. От до чого дружба доводить : закарпатці П. Мідянка і М. Дочинець – у сімці фіналістів на Шевченків. премію / В. Бедзір // Уряд. кур’єр. – 2012. – 3 лют. – С. 9.
Бедзір, Василь. Побратими з Марамороша : [про претендентів на Нац. премію ім. Т. Г. Шевченка М. Дочинця за кн. «Вічник» та П. Мідянку за кн. «Луйтра в небо» та презентація в Закарпат. ОУНБ ім. Ф. Потушняка] / В. Бедзір // Неділя. – 2012. – 3-9 лют. – С. 20 : фот.
Бедзір, Наталія Прокопівна. Інтертекстуальність та постмодерністська чуттєвість у збірці П. Мідянки «Дижма» / Н. П. Бедзір // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. – Вип. 10. – Ужгород, 2004.– С. 96-99. – Бібліогр. наприкінці ст.
Белей, Лесь. Широкий луг – джерело інспірації, калиновий хрест і зоря : П. Мідянці – 55 : [розмова з авт. про ювіляра / вела О. Штефаньо] / Л. Белей // Новини Закарпаття. – 2014. – 20 трав. – С. 8 : на фот. П. Мідянка.
Борисюк, Ірина. Конструювання культурного простору в поезії Петра Мідянки / І. Борисюк // Слово і час. – 2011. – № 1. – С. 72-77.
Вергеліс, Олег. Поет і трошки більше : [про закарпат. письменника П. Мідянку] / О. Вергеліс // Дзеркало тижня. – 2012. – 22-27 груд. – С. 13.
Вигодованець Н. І. Інтертекстуальність сучасної закарпатоукраїнської поезії: Петро Мідянка, Павло Чучка / Н. І. Вигодованець // Studia Slovakistica. 3: Магічне світло імені : (до 75-річчя проф. П. П. Чучки). – Ужгород, 2003. – С. 5-9 : портр.
Вигодованець, Наталія. Петро Миколайович Мідянка : 50-річчя від дня народж. поета і педагога (нар. 1959) / Н. Вигодованець // Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2009 рік / Закарпат. обл. універс. наук. б-ка. – Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2008. – С. 119-125. – Бібліогр. наприкінці ст.
Вигодованець, Наталія. Петро Мідянка : [про поета-вісімдесятника та письменника] / Н. Вигодованець // Письменники Срібної Землі. – Ужгород : Ужгород. міська друк., 2006. – С. 621-630 : портр.
Вигодованець, Наталія. Поезія Петра Мідянки: неоміфологіч. аспект / Н. Вигодованець // Екзиль. – 2007. – № 2. – С. 19-24 : портр., фот.
Вишнянський, Василь. У Виноградові пройшла зустріч із Шевченківським лауреатом Петром Мідянкою : [зустріч з працівниками книгарень та твор. інтелігенцією] / В. Вишнянський // Голос Карпат. – 2015. – 29 трав. – С. 14.
«Вірші з поду» від Мідянки : [нова зб. недрук. поетич. текстів П. Мідянки (Ужгород, Поліграфцентр «Ліра»)] // Фест. – 2011. – 29 верес.-5 жовт. – С. 14.
Влада Тячівщини привітала Петра Мідянку з Шевченківською премією : [за зб. «Луйтра у небо»] // Трибуна. – 2012. – 18 лют. – С. 3.
Гаврош, Олександр. На Шевченківську премію претендують закарпатці-однокласники : П. Мідянка і М. Дочинець мають високі шанси здобути найвищу літ. нагороду / О. Гаврош // Старий Замок. Паланок. – 2012. – 9-15 лют. – С. 3.
Гаврош, Олександр. Петро Мідянка «Ярмінок» : [нова зб.] / О. Гаврош // Старий Замок. Паланок. – 2008. – 4-10 груд. – С. 22.
Гаврош, Олександр. Петро Мідянка отримав найбільшу премію свого життя. «ЛітАкцент» розставив акценти 2008-го року : [зб. «Ярмінок» – переможець у номінації «Художня література»] / О. Гаврош // Старий Замок. Паланок. – 2009. – 12-18 лют. – С. 3.
Герасим’юк, Василь. «Одне слово, гармонійний поет, цей Петро Мідянка...» / В. Герасим’юк // Екзиль. – 1998. – № 1. – С. 6 : іл.
Гомоляк, Марія. Літературна година у коледжі культури і мистецтв : [«Письменники Закарпаття – лауреати Національної премії ім. Т. Г. Шевченка»] / М. Гомоляк, Марія Стойка // Трибуна. – 2014. – 23 трав. – С. 4 : фот.
Горобець, Марина. Луйтра до успіху : [про поета П. Мідянку та здобуття ним Шевченків. премії] / М. Горобець // Сіл. вісті. – 2012. – 27 квіт. – С. 5 : фот.
Гузьо, Галина. Претенденти на Шевченківську премію–2012, шикуйсь! : [в т. ч. про закарпат. письменників П. Мідянку та М. Дочинця] / Г. Гузьо // Високий Замок. – 2012. – 5-11 січ. – С. 3.
Дмитренко, Наталія. Премія миру : [про присвоєн. Шевченків. премії М. Дочинцю та П. Мідянці] / Н. Дмитренко // Україна молода. – 2012. – 14 лют. – С. 13 : фот.
Дочинець, Мирослав. Луйтра в небо – до самого себе : [спомини авт. про П. Мідянку] / М. Дочинець // Фест. – 2012. – 17-23 лют. – С. 14.
Дочинець, Мирослав. На Мараморош Бог поклав перо... : Петрові Мідянці – 50 / М. Дочинець // Літ. Україна. – 2009. – 28 трав. – С. 8.
Дочинець, Мирослав. На Мараморош Бог поклав перо... Петрові Мідянці – 50 : [творчість письменника] / М. Дочинець // Старий Замок. Паланок. – 2009. – 14-20 трав. – С. 8 : портр.
Дубляк, М. Архітектор людських душ : [«Літературна кав’ярня» для вчителів укр. мови та л-ри Хуст. р-ну на базі РМК з П. Мідянкою] / М. Дубляк // Вісник Хустщини. – 2017. – 25 листоп. – С. 3 : фот.
Ешкилев, Владимир. Возвращение в Широкий луг / В. Ешкилев // Новый мир. – 2012. – № 1. – С. 194-197. – Текст рос. мовою.
Єгорова, Яна. Петро Мідянка – у Хусті : Закарпат. шевченків. лауреат завітав на малу батьківщину : [про зустріч з письменником в Хуст. центр. міськ. б-ці] / Я. Єгорова // Нарцисова долина. – 2013. – 31 трав. – С. 6 : фот.
Жук, Ольга. Перші слони за минулий рік. Книжку Ірени Карпи назвали «невдачею року» : [П. Мідянка – переможець у номінації «Художня книга» за зб. поезій «Ярмінок»] / О. Жук // Україна молода. – 2009. – 10 лют. – С. 14.
З інтересом і захопленням – про земляка-поета : [про урок, присвяч. П. Мідянці у 8-А кл. Буштин. гімназії-інтернату] / Г. Макаренко // Дружба. – 2012. – 29 берез. – С. 3 : фот.
Закарпатський поет Петро Мідянка став лауреатом Шевченківської премії : [за кн. «Луйтра в небо»] // Трибуна. – 2012. – 11 лют. – С. 4.
Закарпатські письменники претендують на «Шевченка»... : М. Дочинець і П. Мідянка офіційно стали претендентами на Шевченків. премію 2012 р. // Нарцисова долина. – 2012. – 20 січ. – С. 6 : фот.
Костевич, Іван. «Луйтра в небо» письменника-постмодерніста : [нова зб. П. Мідянки] / І. Костевич // Фест. – 2011. – 6-12 січ. – С. 2.
Костевич, Іван. Петра Мідянку вшанували митці Тячівщини : [зустріч т-ва «Митці Тячівщини» у міськ. б-ці з письменником П. Мідянкою] / І. Костевич // Фест. – 2014. – 27 черв.-3 лип. – С. 2.
Коцарев, Олег. Петро Мідянка. «Ярмінок» : [про кн. віршів П. Мідянки «Ярмінок»] / О. Коцарев // Критика. – 2009. – Число 7-8 (лип.-серп.). – С. 31.
Лауреат Шевченківської премії Петро Мідянка побував у колисці своєї юності – Хусті та відвідав село Рокосово / О. Поп // Вісник Хустщини. – 2017. – 20 трав. – С. 4
Лауреати Шевченківської премії 2012 року : [про лауреата одноймен. премії в галузі літ. П. Мідянку за зб. «Луйтра в небо»] // Нове життя. – Пряшів. – 2012. – 17 лют. – С. 4.
Левицький, В’ячеслав. Буквиця з потаємного алфавіту: роздуми про поезію Петра Мідянки / В. Левицький // Сучасність. – 2012. – Чис. 1-3. – С. 204-212.
Левицький, В’ячеслав. Поезія та децентралізація : [про зб. «Карпати на трьох», де в т. ч. вміщені вірші закарпат. поета П. Мідянки] / В. Левицький // Літ. Україна. – 2016. – 1 груд. – С. 11.
Ликович, Ірися. Кілька вибраних нарисів з серії про митців Закарпаття : [проза] / І. Ликович // Нова проза Закарпаття : альм. сучас. укр. літ. – Т. 19. – 2011. – С. 76-95. – Зі змісту: ІІІ. Дев’ять гумористичних правил поведінки із живим класиком, або Ой, хто-хто в Широкому Лузі сидить : [про П. Мідянку]. – С. 84-86.
Любка, Андрій. «Ярмінок» Петра Мідянки : [про нову кн. П. Мідянки за одноймен. назвою] / А. Любка // Фест. – 2008. – 10-16 лип. – С. 14.
Любка, Андрій. Екзотичний патріарх української поезії : [про поета П. Мідянку] / А. Любка // Неділя. – 2008. – 25-31 жовт. – С. 6а.
Любка, Андрій. Екзотичний патріарх української поезії : [творчість П. Мідянки] / А. Любка // ШО. – 2009. – № 5-6. – С. 16-18.
Любка, Андрій. Петро Мідянка, поет усіх Карпат : [творчість поета, лауреата Шевченків. премії] / А. Любка // Дзеркало тижня. – 2012. – 18-24 лют. – С. 13.
Макара, Микола. Кращі закарпатці 2012 удостоїлися нагород «ВІЖИ–3000» : [серед них П. Мідянка] / М. Макара // Фест. – 2013. – 8-14 лют. – С. 3 : фот.
Макаренко, Г. В дорозі до читача – нова книга Петра Мідянки : [про кн. «Ярмінок»] / Г. Макаренко // Дружба. – 2008. – 27 черв. – С. 4
Маркуш, М. Лауреатові Національної премії України імені Тараса Шевченка – Петру Мідянці : [привітання] / М. Маркуш, В. Кампо, А. Стрижак // Літ. Україна. – 2012. – 3 трав. – С. 11.
Махно, Василь. Лист до Петра Мідянки : вірш / В. Махно // Дніпро. – 2015. – № 4-6. – С. 076.
Михайлова, Галина. «Луйтра в небі» Петра Мідянки : [зб. поезій авт.] / Г. Михайлова // Закарпат. правда. – 2010. – 11-17 груд. – С. 10.
Мідянка випустив «Ільмовий листочок» : нову кн. авт. презентує в Москві : [Ужгород, Карпати, 2012] // Старий Замок. Паланок. – 2013. – 17-23 січ. – С. 3.
Мідянка та Дочинець серед претендентів на Шевченківську премію : [М. Дочинець за роман «Вічність», П. Мідянка за зб. поезій «Луйтра в небо» ] // Старий Замок. Паланок. – 2011. – 8-14 груд. – С. 2.
На здобуття національної премії України імені Тараса Шевченка 2012 року : [до конкурс. відбору потрапили роман М. Дочинця «Вічник. Сповідь на перевалі духу» та кн. поезій П. Мідянки «Луйтра в небо»] // Слово Просвіти. – 2012. – 5-11 січ. – С. 9.
Невицька, Оксана. Луйтра Мідянки повернулася з Києва, аби її почули в Ужгороді : [презентація зб. поезій «Луйтра в небо» (К., Темпора, 2010)] / О. Невицька // Новини Закарпаття. – 2010. – 30 листоп. – С. 2.
Невицька, Оксана. Мідянка тепер у книзі : молоді закарпат. поети постаралися : [кн. про закарпат. письменника П. Мідянку «Ротонда в поета»] / О. Невицька // Новини Закарпаття. – 2010. – 9 січ. – С. 16.
Немеш, Любов. Талант отримав визнання : [про отримання П. Мідянкою Шевченків. премії] / Л. Немеш // Тячів. – 2012. – 18 лют. – С. 6 : фот.
Немеш, Любов. Талант отримав визнання : [про привіт. М. Шелевером лауреата Шевченків. премії П. Мідянки] / Л. Немеш // Дружба. – 2012. – 18 лют. – С. 1 : фот.
Носа, Михайло. Літературна Тячівщина в загальноукраїнському контексті : [метод. посіб.] : [у т. ч. про П. Мідянку] / М. Носа, Богдана Носа. – Ужгород, 2010. – 80 с.
Обласна бібліотека : [оголош. про вечір-зустріч з поетом П. Мідянкою] // Закарпат. правда. – 2009. – 13-19 черв. – С. 14.
Орос, Ярослав. Душа пташки з Широкого Лугу : [про закарпат. поетів П. Мідянку, Г. Дьоло, про юну поетесу І. Олексій, вихідців із Широкого Лугу, що на Тячівщині] / Я. Орос // Новинка. – 2011. – 24 сент. – С. 5.
Офіцинський, Роман. Покрайні записи на віршах Петра Мідянки / Р. Офіцинський // Екзиль. – 2007. – № 6. – С. 18-19 : фот.
Перехрест, Ольга. Лауреати Шевченківської премії–2012: нікого зайвого : [в т. ч. про зб. П. Мідянки «Луйтра в небо»] / О. Перехрест // Укр. культура. – 2012. – № 2-3. – С. 4-5 : фот.
Петра Мідянку вітають з Шевченківською премією : [за зб. «Луйтра в небо»] // Неділя. – 2012. – 17-23 лют. – С. 2.
Петро Миколайович Мідянка // Тячівщина в іменах : біблогр. покажч. – Тячів, 2011. – С. 26 : портр.
Петро Мідянка – лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка // Слово вчителя. – 2012. – 15 лют. – С. 1.
Федака, Дмитро. Петро Мідянка : (нар. 1959 р.) : [поет, педагог, член Нац. спілки письменників України, лауреат Нац. премії України ім. Т. Шевченка] / Д. Федака // Федака, Д. Українське красне письменство Закарпаття. – Ужгород : TIMPANI, 2017. – С. 532-547 : портр.
Петро Мідянка // Закарпатська обласна організація Національної спілки письменників України. – Ужгород : Вид-во О. Гаркуші, 2016. – С. 29 : портр.
Петро Мідянка : поет // Сучасні письменники України : бібліогр. довід. – Біла Церква : Культура, 2012. – С. 296 : портр.
Петро Мідянка : поет // Хланта І. Літературне Закарпаття у ХХ столітті / І. Хланта. – Ужгород : Закарпаття, 1995. – С. 487 : портр.
Петро Мідянка : поет, член НСПУ з 1991 р. : [коротка біогр. довідка] // Сім крутих перевалів. – К. : Знання, 2017. – С. 288 : портр.
Петро Мідянка в Ужгороді : [вечір в ЗОУНБ] // Закарпат. правда. – 2009. – 20-26 черв. – С. 13 : кольор. фот.
Петро Мідянка представив «Вірші з поду» : [зб., до якої увійшли раніше не друк. поезії (Ужгород, Поліграфцентр «Ліра»)] // Ужгород. – 2011. – 22 жовт. – С. 12.
Петро Мідянка презентував «Вірші з поду» : до зб. увійшли раніше не друк. поезії, що десятками років припадали порохом на горищі батьків. хати поета // Неділя. – 2011. – 21-27 жовт. – С. 6а.
Петро Мідянка презентував нову збірку : перед тим, як вийти зб. «З поду», вірші Мідянки тривалий час пролежали на запорошеному горищі // Срібна Земля. – 2011. – 21 жовт. – С. 7.
Петро Мідянка приймав гостей у Марамороші : [відомі укр. письменники В. Шовкошитний та П. Вольвач на Закарпатті] // Новини Закарпаття. – 2013. – 5 листоп. – С. 1.
Петро Мідянка став лауреатом Шевченківської премії : [за зб. «Луйтра в небо»] // Вісті тижня-центр. – 2012. – 11 лют. – С. 2.
Петро Мідянка став лауреатом Шевченківської премії за збірку поезій «Луйтра в небо» // Закарпат. правда. – 2012. – 11-17 лют. – С. 2.
Пойда, Василь. Петро Мідянка зустрівся з читачами Хуста : [зустріч з лауреатом Нац. Шевченків. премії у чит. залі Хуст. міськ. б-ки] / В. Пойда // Новини Закарпаття. – 2013. – 4 черв. – С. 3.
Поп, О. Лауреат Шевченківської премії Петро Мідянка побував у колисці своєї юності – Хусті та відвідав село Рокосово / О. Поп // Вісник Хустщини. – 2017. – 20 трав. – С. 4
Ротонда в Поета : до 50-ліття Петра Мідянки / упоряд. В. Коврей. – Ужгород : Мистец. Лінія, 2009. – 36 с. : фот.
Русин, Сніжана. Нема пророка у своєму краї... : односельці Мідянки вважають, що гроші він отримав надурняка / С. Русин // Фест. – 2012. – 23-29 берез. – С. 3.
Савицька, Еліна. Сходами до неба : П. Мідянка став лауреатом премії ім. Тараса Шевченка : [за зб. «Луйтра в небо»] / Е. Савицька // Експрес. – 2012. – 16-23 лют. – С. 20.
Світлик, Ярослав. «Луйтру в небо» презентував читачам Петро Мідянка / Світлик Я. // Старий Замок. Паланок. – 2010. – 2-8 груд. – С. 2.
Сопронюк, Олександр Петрович. Пряний засол закарпатського краю : [про життєв. і твор. шлях письменника П. Мідянки] / О. П. Сопронюк // Артанія. – 2012. – Кн. 26 (№ 1). – С. 4-5 : кольор. іл.
Сухарюк, Дмитро. Петро Мідянка – лауреат Шевченківської премії / Д. Сухарюк, В. Феєр // Карпат. біосфер. заповідник. – 2012. – № 1 (лют.). – С. 4 : фот.
Федака, Сергій Дмитрович. Мідянка : [ювілей. вечір П. Мідянки у ЗОУНБ] / С. Д. Федака // Неділя. – 2010. – 9-15 січ. – С. 2а.
Федюк, Тарас. Світло пивниць золотих : [про кн. Петра Мідянки «Срібний прімаш» (Івано-Франківськ, Лілея-НВ) та «Трава Господня» (Л.: Кальварія)] / Т. Федюк // Книжник review. – 2007. – № 2. – С. 5-6.
Хланта, Іван. Мідянка Петро Миколайович : [поет, педагог, член Нац. спілки письменників України, лауреат Нац. премії України ім. Т. Шевченка] / І. Хланта // Енциклопедія Закарпаття : визнач. особи ХХ століття. – Ужгород : Ґражда, 2007. – С. 220 : портр.
Ходанич, Л. П. Мідянка Петро Миколайович : [поет] / Л. П. Ходанич // Енциклопедія Сучасної України. Т 20 : Медична – Мікоян / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України. – К., 2018. – С. 633 : фот.
Чужа, Оксана. Закарпатці серед претендентів на «книжку року» : [до них потрапили – П. Мідянка, С. Федака, Г. Малик, О. Гаврош, М. Маєрчик та П. Чучка] / О. Чужа // Фест. – 2011. – 1-7 груд. – С. 14.
Шевченківська премія–2012 : [отримав П. Мідянка за зб. «Луйтра в небо»] // Літ. Україна. – 2012. – 16 лют. – С. 2.
Шевченківською премією нагородили двох письменників : [про нагородж. П. Мідянки за зб. поезій «Луйтра в небо»] // Бібл. планета. – 2012. – № 1. – С. 34.
Шкробинець, Христина. Поезія Петра Мідянки – нова сторінка в літературі Закарпаття : [про лауреата Шевченків. премії] / Х. Шкробинець // Вісник Хустщини. – 2012. – 8 берез. – С. 6 : фот.
Штефаньо, Оксана. «Найкращими закарпатцями–2012» стали письменники, лікарі, цілитель і селекціонер : [Міжнар. рада «Віжи–3000» визначила десятку найкращих, серед них П. Мідянка] / О. Штефаньо // Новини Закарпаття. – 2013. – 5 лют. – С. 2 : фот.
Штефаньо, Оксана. Поезії Петра Мідянки перекладуть угорською : [твор. вечір письменника в Будапешті] / О. Штефаньо // Новини Закарпаття. – 2016. – 12 квіт. – С. 8.
Шутко, Маріанна. У «Віршах з поду» до нас прийшов ранній Петро Мідянка! : [нова одноймен. поет. зб.] / М. Шутко // Новини Закарпаття. – 2011. – 25 жовт. – С. 8.
Поезії П. Мідянки жодного з нас не можуть залишити байдужим. Хтось ними захоплюється, дехто їх не зовсім розуміє через велику кількість діалектів та запозичених слів. Якось я спіймала себе на думці, що його поезії – немов біблійні тексти: їх можна зрозуміти, та не відразу, а лише багато разів перечитуючи і розмірковуючи про їх зміст. Однак, про унікальність поезій Петра Мідянки можна говорити сміливо. Адже жодна з його збірок не залишилася непоміченою. Про популярність свідчить і той факт, що не всі збірки можна знайти навіть у бібліотеках великих міст.
Чому П.Мідянка популярний? Усе просто: він не схожий на інших, неповторний як індивідуальність, цікавий, співрозмовник, оригінальний мислитель і хороший знавець слова. У своєрідній і цікавій мові, частому використанні місцевих діалектів, вишуканій майстерності форми і полягає те, що називаємо «шармом» його віршів. Вважаю, що саме закарпатське діалектне мовлення цієї неординарної людини і дає право говорити про неповторність його поезії. Автор закоханий у мову, він запрошує дослухатись до русинського слова, озвучити і відчути подих праслов’янської давнини. «Мова творить письменника, в тому числі й мене. Вона старіша за автора, керує ним, бо він виріс на ній і сформувався»,– визнає сам Петро Мідянка.
Ще любить поет уплести у віршований рядок, крім діалектів, слова з інших мов, бо це властиво усім корінним закарпатцям. І цей мовленнєвий закарпатський феномен доповнюється любов’ю до рідного краю. Ця любов поета безмежна, вона вихлюпує на читача у кожній поезії. І цікаво те, що П.Мідянка чарує особистим неповторним баченням цього казкового прекрасного світу, показує його у найменших подробицях природного розмаїття, адже полонини, гірські стежки – це найсвятіші місця для поета, бо сходив їх власними ногами уздовж і впоперек. Петро Мідянка у своїх поетичних текстах веде пошук на перетині епох, культурних традицій, мов, і прагне зрозуміти себе у контексті людства.