top of page

 

Петро Мідянка.Вірші з поду (збірник)

 

 

Петро Мідянка. 40 сонетів і гербарій

Петро Мідянка. Поезія. Широкий Луг

https://tak-ce-ja.livejournal.com/35051.html

***

Що у цім високогірнім Лузі?

По пустарах висохлі паші…

Говлі ловлять гадиків в ярузі

І летять на дальші лопоті.

Давні мадяризми, воля схизми,

Вощані свічки у головах.

І нінгун юдейський, і кафізми

Падають на порох і на прах.

* * *

 

Сервус пане Воргол

Андрій Вархола – русин чи хохол?
Греко-католик, ставленик поп-арту.
Енді Воргол – це джаз і рок-н-рол!
Куди до нього віршнику чи барду...

конвульсивний, і побожний "фольк",
І чілка біла. Окуляри... Енді!
многоликий хмародер Нью-Йорк:
І ті касино, і кока, бренді, денді.

 

Умре у пітсбурзі де соус, мармелад,

хрести схизматиків, печальний колумбай.

в рулетку грища, записи у лад,

барвистий сакос, русинський вікарій.

Маразматичний (виріб "камбели")

(оземний) спіч нью-джерсі та аляска

із наркотичної завіси із імли

ти (зальсупів) носовички за паска

plach-eremii-servus-pane-vorgol_(Cool.DJArtist Name
00:00 / 05:50

* * *

Солодкий звук лужанської недiлi

Все ж не такий, як в iнших Божих днiв.

А зранку хтось ногами дубонiв,

Збирав грушки в отавi переспiлi.

 

З верхiв бабки приходили змарнiлi

I опирались на камiнний мур.

В корчах здригався на порогах звур,

З лiсiв вiдпара пiднiмалась бiла.

 

Терпкий свiток ожиння та псянок

Став лагiдним од пташих спiванок.

I ти iдеш, ще накругло завита.

 

Так дивно усмiхаєшся менi.

Видзвонює маржинка на грунi,        

Василиковий запах серед лiта.

* * *

В далекiм Коцурi, де сербська сторона,

Почерез мряку, iнiй та тополi,

Руснацтво гарувати йде на поле:

Там соняхiв пеньки й озимина

 

З’єднались стиха в голосистий хор,

Серед рiвнини млака спить солона.

Але чому мовчать тепер п’ять дзвонiв,

Чому з туману мружиться собор?

Бач-Бодрог, Гайдудорог, Шариш, Спиш…

Котрi ще знаеш руськi комiтати

В провiнцiї Паннонськiй? Треба знати…

Плаский Бач-Бадрогу, це ти менi болиш.

Не заздрiсна, важка твоя судьба

Переселенства, все ж не верховенства.

В своєму первородствi ти, в первенствi,

На рiвних землях оранка й сiвба.

Отак щороку, так — десятки лiт…

У срiбнi вберi вдягнуто дерева,

Як Керестур, як Вербас, ветхi й древнi,

Там не один поет прийшов на свiт.

Дарма довкiл груднева непроглядь…

Як на полотнах Мункачi — там бурi.

Новий некрополь в Руськiм Керестурi

Зарано розпочав Юлiнко Надь…

I тут чигає люта круговерть,

I нам життя вiдпущено на палець.

I замордований на ловах бiлий заєць

Ще прагне розгадати власну смерть.

Нiмецький циркуль Коцур розпростер,

Що тут вартують тi лайливi серби?!

Ми заховали у дуплистi верби

На всякий випадок ще справний машингвер.

Бо нас покавалковано! На кiн

Нас кинуто, розкидано по свiту…

Либонь, село, з туману розповито?!

I пiд вiкном, цимбори, тупне кiнь,

Зарухається на полях стерня…

Всiдлємо ж бетярського коня?!

Ходiння в комiтат Бач-Бодрог 

Деякі роботи, уривки письменника

текст до пісні української рок-гурту

«Плач Єремії» («Сервус, пане Воргол»)

* * *

Давнi мадяризми, воля схизми,

Вощанi свiчки у головах.

I нiнгун юдейський, i кафiзми

Падають на порох i на прах

Рiс гав’яз, в’яз, чи мо’, шовковий iльм?

Зiбрав листок i користав закладку.

Де тексти про Вiльгельмiв та про Вiльм…

I хтось принiс в дарунок шоколадку.

 

В ущелинi вiдсирiв зелен-мрок.

Немов неторканiсть вiдкладеного звою.

Важкий на схилах кожен порух, крок,

Як доведеться бути пiд горою.

 

Летить листок, трiпоче i тремтить.

Поволi падає до змокла резервацiй.

Полiт листочка з iльма, щасну мить

Уздрiв, увидiв не лише Горацiй…

* * *

* * *

Тут все по-давньому.

Сотають тихо буднi,

Бiстро, готелики, старi перукарi.

Вузенькi вулицi пiдметенi, нелюднi.

Тi ж перехожi; квiти у дворi. 

* * *

пройдешся в гори тихо серенами

на дзявкання збережених лисиць,

 і як скриплять під дужими ногами

ті серени в оточенні ялиць.

                                 («Серен співучий і легкі сирени»)

* * *

  І теплом повіє аж від Нішу,

 Миртами запахне аж до Спліту.

 Описи люблю в Романа Кіша

 І його тюльпани розповиті.

                                      («Гарником жовтіє, золотіє»)

* * *

Деколи в його віршах відчувається великий біль, сум, а іноді й розпач.

В цім скупім гайнальському фольклорі,

В цих рясних нещирих матюках,

В добре напакованій коморі

Видиш ти не втіху, але жах.

Ще не божевільні й богадільні –

Замордована, згайтована душа…

Недарма в селі по три молільні,

Кілька вір, не вартих і гроша.

Творчість П. Мідянки справді може бути різною. По-різному, очевидно, вона і сприйматиметься. Одне подібне – ця поезія таки варта того, аби її пізнавати…

bottom of page