Петро Мідянка.Вірші з поду (збірник)
Петро Мідянка. 40 сонетів і гербарій
Петро Мідянка. Поезія. Широкий Луг
https://tak-ce-ja.livejournal.com/35051.html
***
Що у цім високогірнім Лузі?
По пустарах висохлі паші…
Говлі ловлять гадиків в ярузі
І летять на дальші лопоті.
Давні мадяризми, воля схизми,
Вощані свічки у головах.
І нінгун юдейський, і кафізми
Падають на порох і на прах.
* * *
Сервус пане Воргол
Андрій Вархола – русин чи хохол?
Греко-католик, ставленик поп-арту.
Енді Воргол – це джаз і рок-н-рол!
Куди до нього віршнику чи барду...
конвульсивний, і побожний "фольк",
І чілка біла. Окуляри... Енді!
многоликий хмародер Нью-Йорк:
І ті касино, і кока, бренді, денді.
Умре у пітсбурзі де соус, мармелад,
хрести схизматиків, печальний колумбай.
в рулетку грища, записи у лад,
барвистий сакос, русинський вікарій.
Маразматичний (виріб "камбели")
(оземний) спіч нью-джерсі та аляска
із наркотичної завіси із імли
ти (зальсупів) носовички за паска
* * *
Солодкий звук лужанської недiлi
Все ж не такий, як в iнших Божих днiв.
А зранку хтось ногами дубонiв,
Збирав грушки в отавi переспiлi.
З верхiв бабки приходили змарнiлi
I опирались на камiнний мур.
В корчах здригався на порогах звур,
З лiсiв вiдпара пiднiмалась бiла.
Терпкий свiток ожиння та псянок
Став лагiдним од пташих спiванок.
I ти iдеш, ще накругло завита.
Так дивно усмiхаєшся менi.
Видзвонює маржинка на грунi,
Василиковий запах серед лiта.
* * *
В далекiм Коцурi, де сербська сторона,
Почерез мряку, iнiй та тополi,
Руснацтво гарувати йде на поле:
Там соняхiв пеньки й озимина
З’єднались стиха в голосистий хор,
Серед рiвнини млака спить солона.
Але чому мовчать тепер п’ять дзвонiв,
Чому з туману мружиться собор?
Бач-Бодрог, Гайдудорог, Шариш, Спиш…
Котрi ще знаеш руськi комiтати
В провiнцiї Паннонськiй? Треба знати…
Плаский Бач-Бадрогу, це ти менi болиш.
Не заздрiсна, важка твоя судьба
Переселенства, все ж не верховенства.
В своєму первородствi ти, в первенствi,
На рiвних землях оранка й сiвба.
Отак щороку, так — десятки лiт…
У срiбнi вберi вдягнуто дерева,
Як Керестур, як Вербас, ветхi й древнi,
Там не один поет прийшов на свiт.
Дарма довкiл груднева непроглядь…
Як на полотнах Мункачi — там бурi.
Новий некрополь в Руськiм Керестурi
Зарано розпочав Юлiнко Надь…
I тут чигає люта круговерть,
I нам життя вiдпущено на палець.
I замордований на ловах бiлий заєць
Ще прагне розгадати власну смерть.
Нiмецький циркуль Коцур розпростер,
Що тут вартують тi лайливi серби?!
Ми заховали у дуплистi верби
На всякий випадок ще справний машингвер.
Бо нас покавалковано! На кiн
Нас кинуто, розкидано по свiту…
Либонь, село, з туману розповито?!
I пiд вiкном, цимбори, тупне кiнь,
Зарухається на полях стерня…
Всiдлємо ж бетярського коня?!
Ходiння в комiтат Бач-Бодрог
Деякі роботи, уривки письменника
текст до пісні української рок-гурту
«Плач Єремії» («Сервус, пане Воргол»)
* * *
Давнi мадяризми, воля схизми,
Вощанi свiчки у головах.
I нiнгун юдейський, i кафiзми
Падають на порох i на прах
Рiс гав’яз, в’яз, чи мо’, шовковий iльм?
Зiбрав листок i користав закладку.
Де тексти про Вiльгельмiв та про Вiльм…
I хтось принiс в дарунок шоколадку.
В ущелинi вiдсирiв зелен-мрок.
Немов неторканiсть вiдкладеного звою.
Важкий на схилах кожен порух, крок,
Як доведеться бути пiд горою.
Летить листок, трiпоче i тремтить.
Поволi падає до змокла резервацiй.
Полiт листочка з iльма, щасну мить
Уздрiв, увидiв не лише Горацiй…
* * *
* * *
Тут все по-давньому.
Сотають тихо буднi,
Бiстро, готелики, старi перукарi.
Вузенькi вулицi пiдметенi, нелюднi.
Тi ж перехожi; квiти у дворi.
* * *
пройдешся в гори тихо серенами
на дзявкання збережених лисиць,
і як скриплять під дужими ногами
ті серени в оточенні ялиць.
(«Серен співучий і легкі сирени»)
* * *
І теплом повіє аж від Нішу,
Миртами запахне аж до Спліту.
Описи люблю в Романа Кіша
І його тюльпани розповиті.
(«Гарником жовтіє, золотіє»)
* * *
Деколи в його віршах відчувається великий біль, сум, а іноді й розпач.
В цім скупім гайнальському фольклорі,
В цих рясних нещирих матюках,
В добре напакованій коморі
Видиш ти не втіху, але жах.
Ще не божевільні й богадільні –
Замордована, згайтована душа…
Недарма в селі по три молільні,
Кілька вір, не вартих і гроша.
Творчість П. Мідянки справді може бути різною. По-різному, очевидно, вона і сприйматиметься. Одне подібне – ця поезія таки варта того, аби її пізнавати…